“Московська клякса”: Релігійний експерт про рішення Синоду РПЦ

In other languages: EL


24 вересня завершилось засідання Священного Синоду РПЦ. За його результатами було прийнято низку рішень, що відображено у відповідних Журналах. Найбільшого резонансу у церковній спільноті набув Журнал № 60. Згаданий журнал стосується нещодавнього візиту Його Всесвятості Вселенського патріарха Варфоломія до Києва.

Про це пише релігійний експерт Олександр Єфременко на своїй сторінці в Фейсбуці:

24 вересня завершилось засідання Священного Синоду РПЦ. За його результатами було прийнято низку рішень, що відображено у відповідних Журналах. Найбільшого резонансу у церковній спільноті набув Журнал № 60. Багато богословів та релігійних експертів уже прокоментували його. У цьому дописі я теж хочу поділитись своїми роздумами стосовно цієї постанови.

Згаданий журнал стосується нещодавнього візиту Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія до Києва. Як відомо ця подія мала епохальний масштаб і увійшла в церковну історію, як перший випадок, коли Глава Вселенської Патріархії прибув до повністю незалежної Помісної Православної Церкви України. Це по-правді непересічна і надважлива подія в понад тисячолітній історії спілкування Києва та Константинополя, Церкви Матері та її Доньки.

Проте на цю епохальну віху історії, яка золотими літерами закарбувалась у серцях мільйонів українців, російські синодали спробували поставити свою «московську кляксу». Для цього вони назвали приїзд Патріарха «грубим порушенням канонів». Таке порушення російські церковники побачили у відсутності запрошення від Глави РПЦ Патріарха Кирила Гундяєва та його підопічного, а за сумісництвом очільника філії РПЦ в Україні митрополита Онуфрія Березовського.

«Признать прибытие в Киев Патриарха Константинопольского Варфоломея с сопровождающими его лицами без приглашения от Патриарха Московского и всея Руси, митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия и законных иерархов Украинской Православной Церкви грубым нарушением канонов, в частности, 3-го правила Сардикийского Собора и 13-го правила Антиохийского Собора» – говориться у 1-му пункті вищезгаданого журналу.

Утім таке визначення свідчить не про порушення канонів Патріархом Варфоломієм, а є черговим свідченням того, що Синод РПЦ живе у своєму вигаданому світі, у якість паралельній часовій реальності, з якої випало цілих 2-а роки – 2018 і 2019. Варто вказати російським синодалам, що саме у цей проміжок часу в Україні постала Помісна Церква, на чолі із законнообраним Предстоятелем, Блаженнійщим Митрополитом Епіфанієм, який згідно, вказаних російськими синодалами, канонів, і запросив Патріарха Варфоломія до України. Таким чином ніякого порушення канонів, а тим більше «грубого», у приїзді Патріарха Варфломія немає, і бути не могло.

Проте Московський Патріархат, цього не хоче усвідомити, а вигадує подібні безглузді, як з канонічної так і логічної точки зору, рішення. Ними він виставляє себе лише на посміховисько.
Інший пункт цього журналу окрім чергового підтвердження відірваності РПЦ від реалій сьогодення, свідчить про перевищення канонічних повноважень російських синодалів. Адже вони вирішили «осудить продолжающиеся антиканонические деяния Константинопольского Патриарха, направленные на разрушение единства Православия». З приводу такого формулювання виникає питання: «на якій підставі російський Синод осуджує Вселенського Патріарха, Предстоятеля іншої Помісної Церкви».

Варто відзначити, що РПЦ в апріорі не має жодного права осуджувати Патріарха Варфоломія. Окрім цього існує декілька причин, які унеможливлюють такі дії.

По-перше, Патріарх Варфоломій не належить до їхньої юрисдикції, а є Предстоятелем іншої Помісної Церкви, а тому піддавати Його дії якимось судженням є прерогативою Константинопольської Церкви. По-друге, як свідчить історія патріархів і навіть деяких пресвітерів осуджували Вселенські Собори, проте, як відомо, спроба зібрати такий Собор перетворилась для РПЦ на театр абсурду і ганьби.

Висунуте звинувачення про нібито «дії задля порушення єдності Православ’я» є лише вигадкою російських єрархів. Адже як я вже говорив у своїй попередній публікації винуватцем «розколу» є сама РПЦ. Ще раз нагадаю, що ніхто, окрім неї не припинив спілкування із Константинополем. Більше того деякі єрархи із інших Помісних Церков, які підтримують риторику російського церковного керівництва, лишаються в євхаристичному спілкуванні із своїм священноначалієм, що ще раз свідчить про те, що ніякого «розколу» в Православ’ї немає. Лише сама церковна Москва віддаляє себе від світового Православ’я.

Наступний пункт виглядає доволі комічно, і окрім сміху не викликає нічого. Варто лише уважно прочитати його зміст, і переконатись у цьому. «Отметить сугубо политический характер состоявшегося визита Патриарха Варфоломея, обнаруживающий его зависимость от внешних по отношению к Церкви сил». І це говорять ті, які не можуть і кроку зробити без погодження Кремля. Смішно, правда? Коментарі тут просто зайві.

Проте на цьому «перли» цього журналу не завершились, і вже далі синодали вирішили вказати Патріарху Варфоломію на його «канонічні злочини», а саме «підтримку розколу і спілкування із так званими неканонічними архиєреями». Ще одна чергова вигадка російських церковників, яка свідчить про їх загублення в часі. Адже як відомо у 2018 році було врегульовано канонічний статус українського єпископату. Тому таке звинувачення є безпідставним. Проте імовірно, воно вжито не просто так, а має приховану мету. Не важко здогадатись, що ця мета – це засудження Патріарха Варфоломія і визнання його єретиком.

Саме для цього в РПЦ нещодавно провели наукову конференцію, про яку я говорив у своєму попередньому дописі. На ній вони прагнули знайти відповідне канонічне-богословське обґрунтування для своїх зловмисних планів, які, імовірно, уповні будуть реалізовані на майбутньому архієрейському соборі, який запланований на листопад цього року. Зараз же під таким формулюванням вони намагаються «нащупать почву» і подивитись на реакцію інших Помісних Церков, а в першу чергу самого Константинополя.

Фактично конференція це була лише увертюра, Синод – лише перша дія «московського канонічного балету». Зараз буде такий собі антракт, під час якого будуть обговорення озвучених намірів, а вже невдовзі і відбудеться розв’язка. Її головний сюжет – це спроба перехоплення першості у світовому Православ’ї. Саме тому у наступному пункті Синод офіційно заявив про неможливість Константинополя виступати від імені всього Православ’я та називатись його лідером.

На цей пункт варто звернути особливу увагу. Отже, він звучить так: «Отметить, что, поддержав раскол на Украине, Патриарх Варфоломей утратил доверие миллионов верующих. Подчеркнуть, что в условиях, когда большинство православных верующих мира не состоит с ним в церковном общении, он более не имеет права выступать от имени всего мирового Православия и представлять себя его лидером».

Саме він і викликав жваве обговорення у колі богословів та релігієзнавців. Фактично уперше московські плани по перехопленню першості відобразились в офіційних церковних документах. До цього подібні заяви лише лунали із вуст її окремих представників. Тепер це прозвучало з уст одного із найвищих владних органів РПЦ. Хоча самі амбіції РПЦ ні для кого не є сенсацією, проте тепер вони вийшли на новий рівень.

Багатьом відомо, що Москва вже не одне століття прагне посісти перше місце у Православному диптиху. Єдиним аргументом своїх владних амбіцій вона називає свою кількість. Усюди вони заявляють про масштаби своєї організації, і цей пункт не став винятком. Саме кількість, за їх логікою, є одним із головних показників Православ’я.

Утім історія Церкви свідчить про протилежне. Адже в історії існує багато випадків коли у більшості були єретики, а справжні віряни залишались у меншості. (До слова самі єрархи і рупори РПЦ самі згадають ці факти церковної історії у сучасній полеміці). Тому кількість ніколи не була індикатором істинності. Навпаки, сама істина і була індикатором Православ’я. Дуже часто істина програвала у кількості, проте перемога завжди діставалась їй. Це є достовірний факт, який неможливо оспорити.

Проте тепер Московський Патріархат вводить нове розуміння православної еклезіології, де саме кількість є індикатором істинності. Фактично це нова єресь. Хоча сама РПЦ звинувачує Вселенський Патріархат в спотворенні еклезіології, але ж сама спотворює її, вносячи чужі для неї фактори.

Окрім цього доволі дивно чути про «більшість православних вірян» які нібито «не мають спілкування із Константинополем», і через це сам Константинополь не має права іменуватись їх лідером. Таке твердження суперечить як самій риториці РПЦ, так і історії титулу Вселенського Патріархату. Адже нагадаємо, що такий титул Константинополь отримав не унаслідок підтримки чи голосування більшості православних, а від древньої церковної традиції, і православних канонів, якими йому було надано привілеї піклування за Православ’ям.

Ще більше дивує і одноосібне розпорядження думкою цієї так званої більшості православних вірян, які російський синод чомусь приписав собі. Проте така маніпуляція кількістю своїх вірян використовується не вперше. Нагадаю, що на 10-ліття інтронізації Патріарха Кирила РПЦ заявила, що має понад 150 мільйонів віруючих.

Утім варто відзначити, що до цього числа внесли фактично усіх жителів країн, які Московський Патріархат вважає своєю канонічною територією. Проте насправді це далеко не так. Адже не усі вони є православними, тому таке число є свідомо завищеним, задля тієї ж мети – боротьби із Константинополем. Утім ще раз хочу наголосити, що такий аргумент є чужим для Православ’я, але не для Москви, яка вважає його показником своєї сили і істинності. Тому за логікою її єрархів, усім потрібно перебувати у єднанні із РПЦ, адже фактично, вона єдина правильна і канонічна Церква у світі, хто не знаю той поза Православ’ям, а винен в цьому Константинополь.

Саме тому у наступному пункті і говориться, про підтвердження вірності «Московского Патриархата нормам канонического права и общепризнанным принципам межправославного сотрудничества, его сохраняющуюся открытость к всеправославному обсуждению сложившейся в мировом Православии ситуации», а уся провина за так званий «подрыв единства Православной Церкви лежит всецело на Патриархе Варфоломее вследствие его антиканонических действий».

Таким чином це ще одне підтвердження того, що саме Москва порушує церковний спокій, намагаючись реалізувати так званий розкол, провину за який хоче покласти на Константинополь. Утім така логіка не є новою для РПЦ. За таким же сценарієм вони діяли у 1448 році, коли самовільно відокремились від Константинопольського Патріархату і проголосили свою автокефалію.

Нагадаю, що тоді вони так само звинуватили Константинополь в єресі, через яку вважали неможливим перебування у його юрисдикції. Проте такими діями вони на 141 рік опинились у повній ізоляції і перебували в розколі зі світовим Православ’ям. Наскільки затягнеться теперішня московська самоізоляція покаже час.

Таким чином, підсумовуючи усе вище сказане, варто відзначити, що цими рішеннями церковна Москва провела лише репетицію задля впровадження своїх підступних планів. Вони поступово реалізовують свій задум заради осудження Константинополя і перехоплення першості. Це своєрідна гра м’язами перед майбутнім архієрейським собором. Фактично РПЦ намагається залякати Константинополь та інші Помісні Церкви. Що відбудеться на майбутньому соборі, побачимо згодом. Вже зараз можна припустити, що він для Московського Патріархату нічого окрім ганьби не принесе. Адже ніхто із Помісних Церков на піде на такі авантюри московського шовіністичного імперіалізму.

DONATE TO DOXOLOGIA INFONEWS

BANK: Eurobank Bulgaria AD (Postbank)

IBAN: BG46 BPBI 8898 4030 6876 01

or through PayPal