Зовняшня розвідка оприлюднила матеріали НКВД на митрополита Іларіона Огієнка


Служба зовнішньої розвідки України (СЗРУ) оприлюднила архівні документи радянських спецслужб щодо науковця, політичного, громадського і церковного діяча Івана Огієнка – митрополита Православної Церкви Іларіона (1882–1972).

Про це повідомляє Радіо Свобода з посиланням на сайт СЗРУ.

Іван Огієнко (1882–1972). Політичний, громадський та церковний діяч, історик церкви, педагог, засновник і перший ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету, міністр освіти та міністр культів (ісповідань) у кількох урядах Української Народної Республіки, митрополит Української автокефальної православної церкви… Зі своєю активною проукраїнською позицією він однозначно не міг залишитися поза увагою радянських спецслужб. Про це свідчить справа-формуляр під назвою «Святоша» в архівних фондах розвідки.

Справу було заведено в січні 1941 року 5-м (розвідувальним) відділом управління державної безпеки НКВС УРСР на підставі матеріалів, одержаних від закордонної агентури ще у 1940 році. Тоді дізналися, що на польській території, в місті Холм – осередку компактного мешкання українців ще з давніх часів, прийняв чернечий постриг під іменем Іларіона Іван Огієнко. А невдовзі був висвячений на архієпископа Холмського та Підляського Української автокефальної православної церкви.

Понад те, повідомлялося, що він веде служби українською мовою, «спонукає» до цього інших священнослужителів, а у своїх крамольних проповідях висловлює «сподівання на вищу силу, яка допоможе перемогти ворога і відновити незалежну Україну». Без додаткових пояснень було зрозуміло, кого архієпископ вважає за ворога. Тому одразу було винесено постанову про заведення справи. У ній зазначалося, що «Огієнко Іван Іванович, визначний український діяч, колишній міністр освіти УНР… веде активну контрреволюційну націоналістичну роботу проти СРСР».

Уже цих відомостей було достатньо, щоб взяти І. Огієнка в активну розробку і почати збирати на нього досьє. Одним із перших документів у справі є витяг із доповіді секретного співробітника «Вірного» Київського оперсектора ДПУ, вірогідно зробленої в середині 1920-х років. У ній зазначається: «Огієнко Іван Іванович, 42 роки, середнього зросту, гарний і стрункий, з великими вусами і гострою борідкою, в пенсне. Родом із Поділля, родичів його не знаю. Дружину знаю особисто, але дівочого прізвища і її родинних зв’язків не знаю. Належав до партії українських соц-самостійників, а потім, здається, вийшов. Дореволюційна робота – ректор Кам’янець-Подільського університету. При Петлюрі був міністром ісповідань і членом українського нац. союзу. Глибокий шовініст і ворог московщини, видавець багатьох брошур і листівок антиросійського змісту, видавець багатьох церковних автокефальних книг» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 10202.– Т. 1. – Арк. 3).

У наступному документі І. Огієнко фігурує вже 60-річним. Це доповідна записка, підготовлена 18 лютого 1945 року управлінням НКДБ УРСР по Волинській області на ім’я начальника 4-го (розвідувально-диверсійного) управління НКДБ УРСР. Того самого управління, яке, користуючись активною фазою бойових дій на території Німеччини, приблизно в той же період готувало операцію «Вулкан» із ліквідації в Берліні керівника ОУН Андрія Мельника. І, напевне, не лише його. У документі зазначається:

«Свою наукову діяльність почав до революції в Києві, після закінчення Київської духовної академії. Здобувши вищу богословську освіту, Огієнко, однак, обрав для себе не церковне поприще, а педагогічну діяльність, спеціалізуючись у галузі української і старослов’янської мов.

Виступаючи з друкованими роботами і публічними лекціями з питань українознавства і водночас орієнтуючись на Центральну Раду у період 1917 року, здобув широку популярність серед вищих прошарків суспільства і політичних діячів України того часу.

У 1918 році Огієнко, перебуваючи в Києві, нібито був міністром ісповідань при петлюрівському уряді і відігравав у петлюрівських колах помітну роль.

Після розгрому петлюрівщини Огієнко разом з іншими діячами українського націоналістичного руху емігрував до Польщі, де упродовж низки років займався, переважно, науковою роботою з української мови та історії старослов’янської писемності, одночасно протягом певного часу читав лекції з філології у Варшавському університеті.

Після смерті дружини, у 1938 році, він прийняв сан єпархіального єпископа Холмської єпархії. Його резиденцією стало м. Холм, де він мав друкарню, і в якій нарівні з церковною літературою друкувалися антирадянські листівки і брошури…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 10202.– Т. 1. – Арк. 34–35).

У доповідній записці допущено низку помилок. Зокрема, І. Огієнко не вчився в Київській духовній академії. Він закінчив історико-філологічний факультет Імператорського університету Святого Володимира. Після розпаду Російської імперії брав активну участь в українізації університету і першим почав читати лекції українською мовою. Влітку 1918 року став засновником створення Кам’янець-Подільського державного українського університету і його першим ректором. На початку 1919 року призначений міністром народної освіти УНР. У вересні 1919 року – міністром Міністерства культів, перейменованого ним у міністерство ісповідань.

У цьому та інших документах, які зберігаються в невеликій за обсягом справі, немає відомостей про причетність І. Огієнка до релігійних процесів, що відбувалися на теренах України, інакше у висновках його зробили б ще затятішим «українським буржуазним націоналістом». Адже серед його перших кроків на посаді були вимоги до єпископів, щоб Євангеліє читалося українською мовою, так само й виголошувалися проповіді, служби Божі, читання та співи у церквах відправлялися за українською вимовою, на церковні посади в духовному відомстві висвячувалися й призначалися ті особи, які знають українську мову. «Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови, – наголошував він, – й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державности».

У Канаді митрополит Іларіон плідно займався просвітницькою, громадською, богословською діяльність. Там він закінчив чи не найголовнішу справу свого життя – переклад Біблії. Саме переклад Івана Огієнка вважається дослідниками кращим з-поміж усіх українських варіантів через близькість до оригіналу, поетичність, простоту та зрозумілість викладу.

Упродовж усього життя він прагнув творення Помісної української церкви, як однієї з рівноправних православних церков, і відновлення незалежності Української держави. Відтак нині його ім’я стало символом служіння справі утвердження української державності та соборності.

DONATE TO DOXOLOGIA INFONEWS

BANK: Eurobank Bulgaria AD (Postbank)

IBAN: BG46 BPBI 8898 4030 6876 01

or through PayPal