Маючи настанови Писання, і повноту одкровення, і вчення Церкви, подане нам її отцями, плекаймо й примножуймо нашу віру, – Митрополит Епіфаній


Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в четверту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо читання з Євангелія від Матфея про зцілення хворого слуги римського сотника. В чому полягає значення цієї розповіді? Адже Спаситель звершував багато зцілень і не про всі з них, як і загалом не про всі події земного життя Господа Ісуса Христа написано у Євангелії, як про свідчить апостол Іоан, кажучи: «Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг» (Ін. 21:25).

Такі слова вказують на особливе, важливе для всіх і глибоко повчальне значення подій, які описані у Євангелії. «Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі. Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його» (Ін. 20:30-31) – так каже той самий євангелист Іоан. Тому розуміємо, що хоча Євангеліє не є докладним щоденником чи хронікою кожного слова і кожного діяння Спасителя – воно вміщує все те, що необхідне нам для віри, для пізнання істини та досягнення спасіння і вічного блаженного життя.

Отже, коли десь чуєте або читаєте, що можуть бути якісь інші, нібито приховані чи таємні знання про життя і проповідь Христові – до таких припущень не слід ставитися з довірою. Бо все істотне і значне з подій земного життя Господа, з Його слів та діянь – описане у Євангелії.

Відтак кожна розповідь, і серед них – нинішня, про зцілення слуги сотника – набуває особливого значення. В ній не просто повідомляється, що в давній час у далекій країні за проханням однієї людини інша отримала уздоровлення від хвороби – через цю розповідь ми отримуємо важливі настанови для нашого власного духовного життя.

Найперше, маємо звернути увагу на особу сотника. Він є римлянин, не юдей, тобто не належить ані до народу Ізраїля, ані до релігії, яку юдеї сповідували. Він представляє владу завойовників – ненависну для народу і як влада чужинців, і як влада іновірців. З Євангелія ми знаємо, що тоді навіть просте побутове спілкування з іновірцями вважалося оскверненням, тому юдеї намагалися не входити в доми язичників і взагалі не підтримувати з ними стосунки, окрім найбільш необхідних.

Римляни загалом теж ставилися до юдеїв з підозрою і недовірою. Для них була загадковою їхня релігія, бо вона не мала звичних для поганства ідолів та залишалася закритою для сторонніх. Також вони знали про бунтівний характер народу, серед якого часто ставалися заколоти та повстання проти римської влади.

Знаючи ці загальні речі ми з більшою увагою поставимося до самого факту, що римський сотник звертається до Господа Ісуса Христа, як до Когось, хто, на його думку, має релігійний авторитет і особливу духовну владу. Не будучи сам юдеєм, цей римський сотник, очевидно, мав прихильне ставлення як до народу, серед якого виконував доручене йому військове служіння, так і до віри, яку цей народ сповідував.

Відомо, що в час земного життя Спасителя поганство приходило в занепад, численні філософи ставили під сумнів правдивість тих міфів, які були основою греко-римської релігії. Багато язичників ставилися до своїх вірувань лише формально, як до звичних і приписаних державою ритуалів, але не як до справжнього предмету віри. Тому серед них не дивним було зустріти тих, хто цікавився віруваннями інших народів. Прикладом цього може слугувати зацікавлення членів афінського Ареопагу проповіддю апостола Павла, бо вони думали, що той проповідує «нових богів».

Як сотник, тобто начальник досить великого підрозділу римської армії, згадуваний у Євангелії чоловік очевидно мав певний рівень досвіду і пізнань не лише у військовому служінні. Живучи серед юдеїв він зацікавився їхньою вірою і завдяки цьому довідався про появу особливого Проповідника і Чудотворця, як в народі сприймали Господа Ісуса Христа, не знаючи ще у повноті, хто Він є, але усвідомлюючи, що це – надзвичайна Людина.

Тому коли Спаситель перебував у Капернаумі, сотник скористався цією нагодою щоби звернутися до Нього з проханням. І ось тут, дорогі браття і сестри, маємо один з важливих уроків для нас самих! Сотник простить не за себе і не про свої потреби, він турбується навіть не про рідну людину – як батьки просили Спасителя про зцілення своїх хворих дітей – він просить про слугу. Слуга цей важко хворіє та страждає, і римський сотник – представник влади чужинців та іновірець – просить саме за нього.

Прохання це за сутністю своєю є молитвою. Сотник усвідомлює, що звертається не за звичайним лікуванням, а в очікуванні чуда. І він виявляє віру в те, що Особа, до Якої звернене прохання – може здійснити таке чудо.

Господь не відкидає такого прохання, а навпаки – погоджується прийти до дому сотника, обіцяючи зцілення. Тобто Спаситель не лише дає згоду виконати прохання – Він згідний піти навіть в дім римлянина, язичника і представника влади завойовників, щоби вчинити благо навіть не йому самому чи комусь з його рідних, а для його слуги.

З цього ми, дорогі брати і сестри, маємо навчитися тієї істини, що Бог приймає молитви від нас не лише тоді, коли ми просимо про наші власні потреби, але і про потреби ближніх наших і всіх, хто потребує Його милосердя. Також ця подія свідчить, що милість Божа не обмежується лише тими, хто належить до істинної релігії. Окрім нинішнього прикладу ми можемо згадати, як Спаситель розмовляв із самарянкою, хоча між юдеями та самарянами була давня релігійна і національна ворожість. Серед зцілених десяти прокажених був і самарянин, і саме він один повернувся віддати хвалу Богові за чудо, а тому один почув з вуст Господа слова про спасіння. Жінка хананеянка була язичницею, але Господь милостиво виконав її прохання про зцілення біснуватої дочки, виявивши перед учениками також і її особливу віру та смирення.

Тож з цих прикладів ми можемо навчитися, що Богові угодні наші молитви і тоді, коли ми просимо за інших, навіть коли вони самі не сповідують істинну віру. Також ми бачимо, що милосердя Боже не обмежується лише одним народом чи послідовниками лише правдивої релігії – Господь виявляє милість і для іновірців, і для язичників, коли вони щиро і з надією звертаються до Нього.

Це в жодному разі не означає, що між різними сповіданнями та релігіями насправді нібито немає різниці і вони всі однаково угодні Богові. У Писанні ми знаходимо багато закликів ревно дотримуватися лише істинного вчення, не ухиляючись від нього в слід за мудруваннями людськими. Але Спаситель Сам показує, що Він милосердний до всіх людей і вислуховує всіх, хто звертається до Нього з вірою – і цим закликає нас також бути милосердними і виявляти любов не лише до ближніх, до одновірців чи належних лише до одного з нами народу. Дотримуючись істинної віри, не ухиляючись від неї самі – ми повинні бути відкритими до спілкування, доброзичливими і готовими до справ любові щодо всякої людини.

Ще один урок, який ми маємо взяти для себе з сьогоднішнього євангельського читання – це урок віри сотника. Багато з тих, хто навіть звертався до Спасителя про чудо, очікували від Нього особистої присутності і якоїсь видимої справи. Але навіть у такому випадку сумніви часом не полишали їх, як от батька, який казав про зцілення свого біснуватого сина: «Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами» (Мк. 9:22). А сотник прямо простить Спасителя навіть не приходити в його дім, вважаючи себе не гідним такої честі, але що досить промовити лише слово – і чудо станеться. Бо сотник твердо вірить: якщо він, як начальник, може наказувати воїнам і вони виконують його волю – то тим більше однієї лише волі Спасителя буде достатньо для здійснення чуда.

«Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри» (Лк. 7:9) – такими словами євангелист не лише засвідчує те, що сталося, але і закликає нас до такої ж глибокої віри. Бо якщо чужинець і язичник лише за розповідями зміг увірувати в Божественну силу Спасителя та цією вірою вирізнитися навіть серед перед послідовниками закону Божого – то тим більше ми, як православні християни, маючи і настанови Писання, і повноту одкровення, і вчення Церкви, подане нам її отцями та вчителями, маємо плекати та примножувати нашу віру.

І нехай приклад живої віри сотника, корінь якої був у відкритості до пізнання істини та в любові до ближнього в його потребах, надихає і нас. Бо якщо він зміг ніби віддалік побачити істину і відкритися для неї, отримавши добрі плоди – то наскільки більше плодів благих отримаємо ми, коли в своєму житті виконуватимемо ту істину, яку звіщено нам у повноті та стверджено численними діями благодаті Божої.
Амінь.

Джерело: pomisna.info

DONATE TO DOXOLOGIA INFONEWS

BANK: Eurobank Bulgaria AD (Postbank)

IBAN: BG46 BPBI 8898 4030 6876 01

or through PayPal