Варфоломій збирається до України. Чому це дратує РПЦ імені Сталіна? | ЕКСКЛЮЗИВ


Святіший Патріарх Варфоломій, перший серед рівних у православному світі, вже скоро відвідає Україну. Для нас — це велика подія, бо предстоятель Вселенської Патріархії не просто нам дарував і церковну незалежність, а й сприяв духовному розмежуванню з московською анти-церквою. Але остання, як прямо, так і через своїх агентів в Україні і в усьому світі продовжує шкодити нашій країні і ПЦУ. Москва та її посіпаки продовжують боротьбу проти нас і на прихованому фронті. Проблема протистояння Москви та Царгорода, а точніше дикунського Сходу та освіченого Заходу почалася, як ми розуміємо не в 2014 році, а набагато раніше. Тому для точного аналізу сучасних подій нам необхідно розглянути далекосяжні історичні обставини.

Надання Томосу відновило історичну і церковну справедливість — від хрещення Русі-України до 1686 року, коли держава московитів зруйнувала Київську Митрополію. Тому для українця миліший Грецький омофор, як це було здавна і попервах, аніж споживати «з московської чаші московську отруту», про що застерігав Тарас Шевченко. Відповідно, не будемо повторювати московський міф про «скрепну» РПЦ МП від КГБ, коли московські попи зібрали харківський псевдо- собор 1992 року та розкололи українську церкву. Константинополь, надавши Томос Україні розставив всі на свої місця.

Один з найбільш визначних богословів і церковних істориків дев’ятнадцятого століття, випускник Київської Духовної Академії, Митрополит Макарій (Булгаков) в 1873 р. писав: «У всі часи християнства існування незалежних національних церков ніхто й ніколи не визнавав противним Євангелії, науці та догматам…» («Православное Обозрение» 1891; чч. 11-12, стор. 743, 768). Це означає, що і Болгарська Національна Церква, і колишня Українська Православна Церква Київського Патріархату, сучастна наша ПЦУ та і всі інші мають однакові права і канони. Тобто, обряди мають однакову силу.

Коли Ісус Христос мав піднятися у Небо, він благословив своїх учнів проповідувати по світу Християнство. З Апостолами сталось диво: вони могли на різних мовах доносити народам Слово Боже. Це означає, що кожен народ може мати свою Церкву, і всі Церкви рівні перед Богом. А коли хтось із священників (особливо п’яних московських поп-дьякуників) свою Церкву ставить вище інших, це є порушенням Заповітів Христових.

Україна є тим місцем на землі, де зараз явно звершуються діла спасіння. Тому не дивує наполегливість багатьох людей у їхньому православному служінні Господу у Дусі й Істині, і в лютому протистоянні багатьох цьому служінню. Проте, мова не йде про те, який єпископ скільки панагій носить. Мова йде про те, чи він єпископ. Чи його хіротонія здійснена у Церкві Христовій, яка понад дві тисячі років неперевно здійснює апостольське служіння, через покладення рук таких самих єпископів і зішестя Святого Духа. Це перше.

Друге: коли тривав процес надання Україні томосу на автокефалію Константинопольською Церквою-матір’ю, Варфоломієм знято було анафему із покійного ясновельможного гетьмана Мазепи та з живого патріарха Філарета — «як не бувші». Чому так? Тому, що анафема Мазепі дійсно має глибоко політичний зміст. Він не вчиняв жодного переступу проти канонів Церкви, був жертводавцем та будівничим багатьох церков і свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. А анафема на Філарета теж носила політичний характер, вона була свого роду «реінкарнацією» анафеми на Івана Мазепу.

Третє: ідея надання томосу Константинопольською Церквою-матір’ю Київській Церкві полягала у тому, що Томос надається однією Церквою іншій Церкві, адже Варфоломій не заперечував, що в Києві триста років по тому як патріарх Діонісій 1686 року видав грамоту Москві на Київську митрополію, служили Богу православно. Це було б запереченням того, що сонце світить і повним безглуздям. Але на заклик Варфоломія на собор з’явилися лише два! єпископи із московською хіротонією — це Симеон (Щостацький) Вінницький і Олександр (Драбинко) Переяслав-Хмельницький і Вишневський.

А згідно з канонами, «закордоном всі мають підпорядковуватися Константинополю». Україна як відомо вже 30 років як незалежна і не частина з’їхавшої з рейок колишньої РРФСР . Тому не Москві було вирішувати долю українських єпархій.

А тепер розглянемо більш детально історичні обставини. Перше хрещення Руси-України відбулося за правління князя Аскольда 862 року, тоді ж була і заснована Київська митрополія, яка входила до складу Константинопольського патріархату. Зауважимо, що Москви тоді взагалі не існувало, на майбутніх московських пагорбах лютували ведмеді, а місцеве населення (якщо там таке і знаходилося) від безнадії балувалося канібалізмом. Про це сказано в житії апостола українського Андрія — землі на схід від України називаються «країною антропофагів» (тобто людожерів).

А після (повторного!) хрещення України-Русі в 988 р. українська церква протягом 698 (!) років існувала в канонічній єдності з Константинополем незалежно від Московського патріархату, який виник набагато пізніше та поза канонічними правилами. Московська церква проголосила себе автокефальною (тобто не залежною ні від Києва, ні від Константинополя) й обрала собі митрополита в 1448 р. Проте цю акцію не визнали ні Вселенський патріарх, ні найвищі ієрархи інших Православних церков, і протягом 141 року Російська Православна церква вважалася не канонічною (незаконною), її канонічність було визнано й обрано першого патріарха цієї церкви за участю Константинопольського патріарха лише в 1589 р. І то завдяки хабарам та інтригам Бориса Годунова.

Після приєднання України до Росії в 1654 р. й особливо після Андрусівського перемир’я з Польщею 1667 р., за яким Росія одержала до зони свого контролю більшу частину Правобережної України, московські царі та патріархи прагнули ліквідувати й церковну незалежність України. Особливо на цьому наполягав патріарх (з 1674 р.) Яким (Савелов). Разом з московським царем він декілька разів звертався до Константинопольського патріарха, просячи його уступити Москві Українську церкву, але згоди на це не діставав. Тоді Москва за допомогою українського гетьмана Івана Самойловича, долаючи рішучий опір українського духівництва, протягом 1684–1686 рр. самочинно приєднала Українську церкву до Московського патріархату.

Але треба було все ж таки мати формальну згоду Константинопольського патріарха. Для цього навесні 1686 р. патріарх Яким послав до Константинополя досвідченого у інтригах дяка Нікіту Алексєєва, який привіз патріархові Діонісію грамоти з проханням віддати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями і щедрі подарунки.

Однак Царгородський патріарх вважав таку злуку незаконною і спочатку прохання Московського патріарха знову відхилив. Тоді спритний Нікіта Алексєєв вирішив звернутися безпосередньо до турецької влади, від якої був залежний Константинопольський патріарх. Коли недавно обраний патріарх Діонісій приїхав до м. Адріанополя, щоб нову його посаду затвердив Великий візир Османської імперії, там уже був московський посланець і встиг домовитись із турецьким володарем. Великий візир, будучи непоганим політиком, хотів зберегти добрі стосунки з Москвою і нейтралізувати Росію у війні Туреччини з Польщею, Австрією та Венецією, а тому наказав патріархові Діонісію задовольнити прохання Москви. Частиною підношення цьому самому Діонісію були інтим-послуги, адже «високодуховні московіти» (як про це свідчать османські архіві) під патріарха підклали гарного хлопця. А «православні» з Москви схилилися перед правителем-мусульманином, так само як зараз танцюють гюльчатая перед президентом Ердоганом.

Лише після цього у травні 1686 р. Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату, взявши за це від московського посла доброго хабара — 200 золотих червонців і 120 чорнолискучих соболів. Однак невдовзі через цей неканонічний вчинок (та не лише, і за амурні пригоди також) Діонісій був позбавлений патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не повернули… Мабуть, московити привезли ще хлопців та інші хабарі.

Отже, Київська митрополiя була складовою частиною Константинопольського Патрiархату з 862 р. до 1686 р. Вона включала в себе територію сучасної України, Бiлорусi, балтiйських країн, частини Польщi, Смоленську область (тепер Росiя). Константинопольський Вселенський Патрiарх i до нинішніх часів не визнавав це корумповане приєднання i вважав до 2018 року територiю колишньої Київської митрополiї своєю канонiчною територiєю.

До речі, — для «допитливих» — Томос автокефалії видається на території тільки один раз! А московський патріархат, і відповідно УПЦ Московського патріархату (нині РПЦвУ), Томосом автокефалії на територію сучасної України не володіють, бо він у 1924 р. був виданий Вселенським Патріархом Українській Православній Церкві. Пояснимо, що, наприклад, Польська Церква отримала автокефалію як частина великої Київської митрополії.

Отже, в те, що УПЦ Московського патріархату є канонічна в Україні церква — вірять лише необізнані… і найсуттєвіше — коли хрестився Київ (повторно — 988 р.) — а ще раніше і ставав письменним, то там, де тепер Московія-Росія було ще лише болото і в ньому водилися відповідні земноводні, а по-російському — квакушкі… Та не менш суттєво інше — на той час хрещені в ім’я Ісуса Христа не ділилися на римо-греко католиків чи навіть на криво- чи право-славних віруючих — всі іменувалися просто християнами — і не плутати з рос. «крєстьянами», бо це вже інша історія.

Спілкуючись з прихожанами РПЦвУ, відчуття що навіть в інтелектуалів мізки відключено. Хотілось почути думку професійного психолога на цю тему. Так, н а Великій Ектинії в РПЦ в Україні моляться: «О междуусобной брани в ЗЕМЛЕ НАШЕЙ». Тобто і тут вони бояться виголосити назву нашої країни. Єдиний випадок, коли вони згадують про Україну, це в поминанні Онуфрія, як митрополита київського та всієї України (що, нагадаємо, скасоване в рамках вселенського Православ’я). Колись мені на сповіді один архімандрит двічі з криком сказав: «запам’ятай собі, України ніколи не було, нема, і не буде! А є Росія від слова Русь». Я добре зрозумів його слова в 2014 році, коли сталіністи під імперськими прапорами напали на Україну.

Так звана «Московська Патріархія» це не церква, а просто частина путінської держави. Її завдання-тримати народ у покорі і насаджувати атеїзм. Росія під ярмом комуністів (а конкретніше — сталіністів) і досі. Після жовтневого перевороту в 1917 році РПЦ розкололась на три частини: перша частина наклала анафему на більшовиків та емігрувала разом з білою армією, створивши РПЦЗ («за рубежем», її очолив освічений ієрарх, аристократ і свободолюбець, митрополит Київський Антоній Храповицький); друга частина на більшовиків анафему не накладала, але і на співпрацю з більшовиками не пішли і стали катакомбною церквою, повністю розгромленою в 1957 році і третя , найменша, частина в 1927 році , після смерті патріарха Тихона , на чолі з митрополитом Сергієм (Старгородським) пішли на співпрацю з більшовиками та чекістами, прославляючи та молячись за нову антихристову радянську владу.

В 1943 році, у відповідь на відкриття храмів німцями на окупованих територіях, Сталін, щоб показати себе з кращого боку перед союзниками, створив сучасну РПЦ МП. Куратором РПЦ став Лаврентій Берія , а «смотрящим» генерал — лейтенант НКВС Карпов. Надалі це було 5 управління КДБ , а зараз ФСБ. Кому цікаво подивіться Журнал Московської Патріархії за березень 1953 року, де патріарх Олексій Перший проливає крокодилячі сльози з приводу смерті Сталіна, батька та засновника сучасної РПЦ МП. Як співав Ігорь Тальков: «где священик скрывает под рясой КГБ-шный погон». РПЦ = ВЧК = ГПУ = НКВС = КДБ = ФСБ . Це не православна церква, а секта чекістів. Подивіться відео пасхального богослужіння головного храму ЗС РФ — це більше нагадує чорну месу на капище сатанистів.

І це навіть не йде мова про те, що 90 % духовенства РПЦ були агентами радянських спецслужб, яких після репресій українського духовенства привозили потягом на Західну Україну, де віддавали їм храми. Про це також свідчать документи радянських спецслужб. А коли церква вийшла з підпілля, для підпільного духовенства, віруючих та просто мешканців Західної України, родичів яких розстрілювали, репресували, православна церква асоціювалася з Москвою, одним словом з окупантами.
Наведемо приклад з іншого регіону України. А хрін, як відомо від редьки, не солодший. Церква московського патріархату в Запорізькій області і зараз успішно зв’язана з ФСБ. І є агентурою на такому важливому сучасному підприємстві як «Мотор Січ». І нікому діла нема. Їхні мацялця по всьому місту з 2000-х, навіть в школах і вузах були їхні «викладачі в рясах»! А у 2014 році на літаку з «Моторсічі» під приводом захисту іконою, облітали і оглядали захисні споруди області, поряд з Донецькою!

Згадаймо ще й житія святих, наприклад, нашого українського святителя Іоана Шанхайського. Чому Він був ярим противником з’єднання РПЦЗ з РПЦ Москви, їх до 2008 року таврували розкольниками та всі їхні рукопокладення вважалися недійсними до 2008 року. А потім раптом Іоан та інші стали справжніми і святими для МП. Тобто їм -зя, а нам зась. Тільки прохання, читайте літературу яка видана до 2008 року, бо вже після 2008 зовсім друга пісня про розкол РПЦЗ. І святитель, учень Антонія (Храповицького) мав рацію, з Москвою об’єднатися не можна. Хоча б тому що гебешники в рясах наявні не тільки на території Мордору.
Так, Польська автокефальна православна церква відкрито одержує гроші від Москви. Парафії, що нараховують десятки осіб, будують храми за сотні тисяч євро. Крім цього більшість православних єпископів Польщі це співпрацівники польських та путінських спецслужб, а ще і герої гомосексуальних історій.

…Біда не в тому, що московський патріарх Алєксій ІІ, дав якусь не таку грамоту про автономію УПЦ, біда в тому, що отримавши її, ні митрополит Володимир (Сабодан), ні тим паче Онуфрій, навіть на йоту не захотіли цією автокефалію скористатися, та подібно древнім євреям, які вийшли з єгипетського рабства, знову мріяли туди повернутись. Цікаво, що сказав би Ісус Христос про можновладців московського патріархату (?) сьогоднішнього ґатунку? Про цих злодіїв, які торгують тютюном і алкоголем. Які ходять в золоті? Зомбовані, вони вважають, що моляться істинно тільки вони, бо Онуфрій по-фарисейському закликає до миру, тобто до вічного московського рабства, але у брехні Бога нема. І гірку усмішку викликають коменти вірних РПЦ, які «благолєпно» , «со смірєнієм» цитують Святе Письмо. Отже, у сатаністських «церквах» тільки чаклунство і магія, ніколи у них не було і не буде духовності, тому що все що вони роблять має приставку анти-, у них анти-духовність, анти-галактики, анти-всесвіт, і всі вони служать темному світу антикосмосу та все у них штучне, мертве та з лицемірством.

Христос там і близько не гуляв. Адже вони забули основні принципи християнства. Їм Розп’ятий та Воскреслий не потрібен, у них є своя «духовність», яка зводиться до поклоніння країні та її вождям, а не Творцеві світу. Від християнства там залишилося тільки упаковка з пустопорожніх обрядів.

РПЦ МП — це давно зомбована організація з людиноненависницькою ідеологією. Тому кажу, що все даремно. Замість Євангелія Онуфрій. Замість любові до ближнього, «руській мир». Не служить він ні Богу ні Україні феесбешні пагони у нього під рясою… Коли ви навчитесь називати речі своїми іменами? УПЦ МП що це таке? Яка вона українська: МП ? Чому по сьогодні не існує державного закону, біля кожного храму з інформаційним щитом? Московська церква, польський костел, турецька мечеть, щоб бабка з хутора розуміла куди вона іде і це не тільки моя думка. РПЦ, як і вся Росія побудована на брехні, маніпуляціях, підкупі, залякуванні, шантажі.

РПЦ МП залишило за собою право тільки затверджувати («поблагословляти») рішення Синоду УПЦ. Право апеляції собору РПЦ діє лише у випадку звернення самих архієреїв УПЦ до цього арбітражу. За більш ніж 30 останніх років звернення було…тільки по проблемі Філарета.
А з якого це перепою, в Україні, як в воюючій країні розміщена ворожа російська церква, яка доречно, намагається принизити роль ПЦУ і, нав’язати нам сатанинську єресь «росміра»? Влада (якого кольору вона не була, зеленого, жовтого або блакитного) України повинна зробити заяви про те що РПЦ в Україні закінчила свою діяльність. Незгідні з рішенням української влади, повинні здати майно (а все воно належить Україні ) за списком та скористатись вільним виїздом. УПЦ МП — це фактично повний аналог Чорноморського флоту РФ напередодні збройної окупації Криму. Ця сталінська РПЦ, не є церквою натомість вона є потужною та розгалуженою пропагандисько-шпигунсько-диверсійною мережею країни-агресора, зареєстрованою під виглядом релігійної організації. Тим більше що під час війни питання національної автокефальної церкви є в першу чергу питанням національної безпеки.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор богословських наук

Джерело: newssky.com.ua

DONATE TO DOXOLOGIA INFONEWS

BANK: Eurobank Bulgaria AD (Postbank)

IBAN: BG46 BPBI 8898 4030 6876 01

or through PayPal