Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел

Фрагмент сторінки Київського Псалтиря 1397 року – пергаментного рукопису великого формату на 229 аркушах, пам’ятки середньовічного книжного мистецтва України

Автори: Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак – журналісти

300 років тому наказом московського царя Петра І було заборонено книгодрукування українською мовою і вилучено українські тексти з церковних книг. Їх замінили московськими книгами і таким чином зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях.

У зв’язку з цим ми згадали заяву митрополита Онуфрія щодо мови богослужіння: «на «старих мовах» служать «скрізь»… і греки, і грузини, і румуни, і англійці здійснюють богослужіння не так на сучасних, а на старих мовах».

Якщо так, то чому ж тоді сьогодні в Києво-Печерській лаврі ігнорують мову, якою молилися святі Антоній і Феодосій та всі чудотворці Печерські? Адже ж заповідав преподобний Феодосій: «Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте». (Нестор Літописець, «Повість врем’яних літ»).

Не міняти заповітів святій обителі вдавалось при своїх князях. А від чужих царів довелося прийняти чимало змін. І одна з найзначніших – це зміна вікової богослужбової мови Печерського монастиря (або – за визначенням митрополита Онуфрія – «старої» мови).

Якою ж вона була?

У пошуку відповіді на це запитання спершу нагадаємо:

860-і роки – святі просвітники Кирило і Мефодій переклали з грецької мови на староболгарську Святе Письмо.

Після хрещення 988 року Україна-Русь прийняла цю мову (звану вже як старослов’янську або ж церковнослов’янську) і вона стала панівною у богослужінні.

Але старослов’янська мова була для вірян малозрозумілою і тому потребувала певної адаптації. Саме для цього «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря», зазначає Сергій Висоцький, доктор історичних наук, відкривач і перший дослідник стародавніх написів на стінах Софії Київської. «Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача», – пояснює дослідник.

Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві. «Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою душу, свою мовну культуру. Саме ця душа і створювала неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».

І саме українська редакція церковнослов’янської була єдиною богослужбовою мовою і в Печерському монастирі і загалом на наших землях. Ми достеменно у цьому переконались, звернувшись до найоб’єктивніших свідків – першоджерел.


Почали з Остромирового Євангелія (це унікальна пам’ятка києворуського письменства 1057 року).

Фрагмент тексту Остромирового Євангелія

У відділі стародруків Національної бібліотеки імені Вернадського уважно прочитали факсимільне видання цього дивовижного рукопису. І виявили у тексті просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Наприклад:

  1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…
  2. Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…
  3. Тверде И у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ
  4. Закінчення дієслів на –ти: писаТи. убиТИ. їсТИ…
  5. М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець…
  6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…
  7. Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…
  8. Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у Києві…
Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія

Другий свідок української редакції церковнослов’янської мови – Київський Псалтир 1397 року.

Одна зі сторінок Київського Псалтиря 1397 року

У тексті цього рукопису представлені сотні слів і форм української мови. Наведемо дещицю прикладів у порівнянні з церковнослов’янською мовою Псалтиря 2010 року, які засвідчують велику різницю між українською та московською редакціями богослужбової мови:

Українська редакціяМосковська редакція
молитвИмолєнья
створИсодєла
велеліпотавеліколєпиє
погИбнетепогібнєтє
Господь в церквІГосподь во храмє
лицЮліцу
чужіЇчуждии
вІнецьвєнєц
сусІдомсосєдом
вІтрувєтра
живутЬживут
в свитьці книжнімв главизнє книжнє
царицЯцарица
стіни ієрусалИМОВИстєни ієрусалімскіє

Третім свідком став Служебник, виданий у друкарні Києво-Печерської лаври 1620 року. (Служебник – це богослужбова книга, що призначена для священника та диякона).

Служебник Києво-Печерської лаври 1620 року видання

У його тексті також величезною кількістю представлені українські слова і форми. Але плюс до цього у Служебнику є наголоси. Як відомо, кожна слов’янська мова має свою оригінальну систему наголосів. Пропонуємо декілька прикладів, які разюче відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів сучасної московської редакції.

Фрагмент тексту Служебника 1620 року
У Лаврі 1620 року вимовлялиУ Лаврі сьогодні вимовляють
дарУйдАруй
добротОюдобрОтою
чЕстнийчестнИй
ім’ЯІмя
самОмусамомУ
твОряттворЯт
твоЄмутвоємУ
сподобИсподОби…

Отже, три імениті писемні пам’ятки – 11, 14 і 17-го століть – незаперечно свідчать, що наша давня церковна мова була наскрізь українською.

І, як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська ж редакція церковнослов’янської мови (саме її митрополит Онуфрій помилково називає «старою» мовою – ред.) почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18 століття».

Насамкінець згадаємо знамениту літеру Ѣ «ять». У московській редакції церковнослов’янської мови вона сьогодні вимовляється як Є.

А в українській завжди читалася як І.

Свідчення саме української вимови цієї літери ми знайшли на іконі видатного московського іконописця Андрія Рубльова «Спас в силах» (15-го століття). У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте… возмѢте – що читалося: Пріідіте… возміте.

Ікона «Спас в силах» московського іконописця Андрія Рубльова початку 15-го століття

Росіянам з їхньою вимовою Ѣ як Є довелося б читати: пріідєтє… возмєтє. Саме тому у московській редакції церковнослов’янської мови літеру Ѣ з цих слів вилучили і запровадили нове написання: Прїидите… возмите…

Замість висновків

Ганна Куземська у книзі «Якою мовою молилася давня Україна» пише: «Українською богослужбовою мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – десятки мільйонів людей, а протягом історії – сотні мільйонів. Кілька останніх століть її жорстоко й підступно винищували, виганяли з церков, забороняли, обмовляли…»

Але сьогодні, коли минули часи чужих царів і комуністичних тиранів, чи не настав час згадати і повертатися до нашої віковічної «старої» мови богослужіння? Адже вона донині живе у стародавніх манускриптах.

Незаперечно, що це повернення мало б починатись з нашої найдревнішої святої обителі – Києво-Печерської лаври. Яка, до речі, впродовж тисячоліття зберегла у своїй назві слово цієї справжньої «старої» мови – Печерська. (У московській редакції – дозволимо собі уточнити – варіант такої назви був би можливим лише як «Пєщєрская»).

Джерело: Радіо Свобода

DONATE TO DOXOLOGIA INFONEWS

BANK: Eurobank Bulgaria AD (Postbank)

IBAN: BG46 BPBI 8898 4030 6876 01

or through PayPal