Відповідь секретаріату Синодальної біблійно-богословської комісії Православної Церкви Москви

Богослов Ніколас Гургенідзе

8 жовтня 2019 секретаріат синодальної богословсько-біблійної комісії Російської Православної Церкви на своєму офіційному сайті опублікувала коментар під назвою “Про недійсність хіротоній українських розкольників і неканонічність Православної Церкви України[1]”. Як член Святої апостольської православної церкви і вже володар диплома богослова, після ґрунтовного аналізу вищезгаданої статті, вважаю за доцільне висловити кілька тез-відповідей на коментар опублікований Московським Патріархатом, показуючи їх помилкову еклезіологічні й історичні тези, які призводять до звинувачення Апостольського і Вселенського Престолу і спотворення історичної реальності. Відповідаєю зараз, так як виявили цю статтю кілька днів тому.

У вступному коментарі статті СБК (російська синодальна богословська комісія) характеризує канонічні дії Вселенського Патріархату в Україні як “односторонні дії в Україні” . Насправді український церковне питання є внутрішнім питанням Церкви Нового Риму, так як Святійша Київська Митрополія ніколи не передавалася в юрисдикцію Церкви Москви і тому звинувачення в тому, що дії односторонні позбавлене підгрунтя.

Питання з митрополією

Якщо ми подивимося Діяння 1686 року, то ясно переконався, що Київська Митрополія не була передана, але всього лише через тиск і погрози на Вселенського Патріарха Діонісія 4-го, було дано дозвіл хіротонії київського митрополита московському патріарху, за умови, що в священних диптихах найперше буде згадуване ім’я канонічного єпископа Києва Всесвятішого Вселенського Патріарха. Ця умова поминання підкреслює, що Митрополія продовжує перебувати в юрисдикції Церкви Константинополя і не передається ні повністю, ні частково в церковну юрисдикцію Москви. Це означає що після обрання Київського митрополита місцевим зборами кліриків і мирян і затвердження Вселенським Троном московський [предстоятель] має дозвіл висвятити Київського митрополита. У синодальної Грамоті Видання ясно говориться: “У Святому Дусі коханий і найбажаніший брат і сослужитель нашої мирності (московський патріарх) має дозвіл висвячувати Київського Мирополита по церковному чину, … [2] із збереженням одного [], тобто коли київський митрополит священнодіє безкровне священне тайновидіння в цій області, в перших поминає чесне ім’я Всесвятішого Вселенського Патріарха, як дійсне джерело і початок, належного над усіма [там] областями і єпархіями, потім московського Патріарха (як присутнього на літургії)…“.

Також варте уваги те, що доводить, що не було передачі, а саме титул вищевказаного синодального документа який називається «Соборна Грамота видання» і це звичайно підкреслює обдарування дозволу (а не передачі, – ред)[3]. У випадках надання автокефалій використовуються термиін Томос . Однак росіяни категорично відмовляються визнавати цю реальність, кажучи , що не може бути скасований лист, який діяв понад двісті років. У тому випадку якщо б Вселенський патріархат передав би Київську Митрополію в юрисдикцію Москви, чого не сталося, але він, тим не менш , міг би скасувати і таку грамоту і забрати назад митрополію, так як рішення було одностороннім і не було двосторонньою або тристоронньою або багатосторонньою угодою, так щоб була потреба в скликанні собору погоджувальних сторін. Більш того, якщо подивимося уважно у текст Грамоти видання (1686 р. – ред.), то там ніде не використовується слово передаю «παραχωρώ», але тільки «даю» «δίδω», так читаємо, що цей дозвіл дається по ікономії: “і даючи по ікономії цей дозвіл“[4].

Нинішнє панівне становище в Україні – це плід перевороту, вчиненого Москвою, завжди за підтримки влади Росії. Також відомі факти, які передували виданню вищевказаного дозволу: антиканонічність втручання в юрисдикцію Вселенського Патріарха, коли Іоаким Московський переступивши священні канони і без дозволу Вселенського Патріарха обрав Київським митрополитом єпископа Луцького і Волинського Гедеона. Тоді антиканонічні дії Москви засудив тодішній Єрусалимський Патріарх. Тому для того, щоб виправдати це антиканонічне діяння робили великий тиск на Патріарха Діонісія 4-го і погрожували йому, посилаючи цивільного посла в Адріанополь. Оскільки Київська митрополія ніколи не передавалася (Москві. – ред) це означає , що українське церковне питання, як ми вже підкреслювали – це внутрішнє питання, таке ж, як і надання автокефалій новітнім Церквам, тому що вони були єпархіями і митрополіями вселенського трону.

СБК (російська синодальна богословська комісія) говорячи про питання колишнього митрополита Київського Філарета Денисенка підкреслює , що судову міру скинення Церкви Москви прийняли всі помісні Православні Церкви. Тут потрібно зупиниться на двох основних моментах а) на скиненні колишнього Київського митрополита Філарета б) на прийнятті цього рішення з боку Вселенського Патріархату. По-перше виникає питання наскільки це рішення було канонічним і чи має повноваження Церква Москви судити і скидати ієрарха Вселенського Патріархату.

Питання Філарета

Оскільки Київська Митрополія ніколи не передавалася в церковну юрисдикцію Московської Церкви як ми довели вище de jure митрополит Філарет був ієрархом Церкви Нового Риму, так що виникає питання, за яким правом без дозволу і згоди Вселенського Патріарха Церква Москви застосувала синодальне судове рішення про позбавлення влади вищезгаданого митрополита. По друге, так як, Вселенський Патріарх прийняв рішення тому він прийняв і апеляцію, якби не приймав, то як міг би він його відновити. Це діяння Святого і Священного Синоду Церкви Нового Риму доводить, що рішення Церкви Москви про позбавлення влади Київського митрополита не було правильним, тому і після дослідження від уповноваженої церковної влади було знову розглянуто питання і був відновлений колишній київський митрополит у своїй архієрейській гідності.

Що стосується причини скинення, то Церква Москви повинна обов’язково визнати, що покарання було накладено, бо колишній Київський Митрополит після падіння Радянського Союзу і здобуття Україною державної незалежності скликав собори і відправив два звернення а) 1-3 листопада 1991 і б) 22 січня 1992 просячи надання автокефалії.

Важливо відзначити, що ці звернення  підписали всі архієреї (23) (разом з їх представниками) Київської Митрополії з яких сім ще живі : 1) Лазар архієпископ Одеський і Ізмаїльський (нині Кримський і Сімферопольський з 1992 ) , 2) Іоанникій єпископ Луганський і Старобільський 3) Варфоломій єпископ Волинський і Луцький, 4) Онуфрій єпископ Чернівецький і Буковинський (нині митрополит в Києві з 2014 р., 5) Сергій єпископ Тернопільський і Кременецький, 6) Іларіон єпископ Івано-Франківський і Коломийський (нині митрополит Донецький ) і 7) Аліпій єпископ Донецький і Слов’янсий.

При голосуванні підкреслюється, що архієреї попереджають Церкву Москви про небезпеку, кажучи: “створення незалежної Української Православної Церкви відкриває можливість уникнути розколу та ізоляції від Вселенського Православ’я, щоб розвинути ще більше її незалежність, не грішачи проти священних канонів, і разом з тим зберігаючи любов і мир між чадами Церкви” . Також було підкреслено, що у незалежній тепер державі Україна потрібно й існування незалежної і автокефальної Церкви. Відповіддю Церкви Москви був початок відомої “чорної пропаганди” проти митрополита Філарета. Про це свідчить і друге звернення Священного Синоду Київської Митрополії : “Серед усього іншого релігійний клімат, який почав заспокоюватися після зборів Української Православної Церкви знову погіршився. Деякі сили, у тому числі і з Москви, сіють смуту серед тих, що чернечать, духівництва і мирян в окремих областях і тим самим фактично працюють проти православ’я в Україні. Деякі московські засоби масової інформації розгорнули наклепницьку кампанію проти предстоятеля УПЦ, намагаючись шляхом брудного наклепу бентежити розуми і серця української пастви… У зв’язку з проголошенням незалежності держави Україна ми вважаємо, що настав час дарування повної незалежності Українській православної церкви, дарування автокефалії“. Врешті-решт у РПЦ прийшли до рішення про позбавлення влади митрополита Філарета і закрили питання.

Питання хіротоній

Таким чином , справжньою причиною його скинення була боротьба за автокефалію, яку той почав. У статті коментарі також підкреслюється, що хіротонії “Української Автокефальної Православної Церкви” недійсні, так як були здійснені абсолютно не рукопокладеними (єпископами. – ред). Однак ця теза є спотворенням дійсності з наступних причин: а) очевидно СБК має на увазі хіротонію митрополита Тернопільського і Мукачівського Василія Боднарчука, який був висвячений 31 березня 1990 митрополитом Львівським і Галицьким Іоаном Боднарчуком, який був ієрархом РПЦ, єпископом Сімферопольським Варлаамом Ілющенко який також клірик РПЦ і єпископом Яснополянським Вікентієм Чекаліним з катакомбної церкви .

Оскільки в хіротонії Чекаліна брав участь і Іоанн Боднарчук це означає, що він був упевнений в канонічності його хіротонії. Крім цього коли Вікентій вирішив приєднається до Римо католицької Церкви, уніатський тодішній митрополит Львівський і Галицький Володимир Стернюк за вказівкою Папи від 10 січня 1991 його прийняв в сущому ієрархічному ступені, яка у нього була в Православній Церкві без перерукоположення.

Канони святих отців Церкви

У другій частині під назвою “межі застосування ікономії” йдеться про необхідність демонстрації покаяння для тих хто був позбавлений влади або висвячений в розколі і шукає відновлення. Одним з основних аргументів є посилання на 1-й канон св. Василія Великого, де ми читаємо: “тих що знаходяться в самочинних зборищах – виправляти пристойним покаянням і наверненням, і знову приєднувати до Церкви. Таким чином, ті які навіть знаходяться в церковних ступенях, відступивши разом з непокірними, коли покаються, нерідко сприймаються знову в той же чин“[5]. Трохи нижче щоб підтвердити цей аргумент, при чому без посилання дають уривок з тлумачення візантійського каноніста Іоанна Зонари[6] ” а тих, що знаходяться в самочинних збіговиськах і приєднуються знову до церкви, якщо навернуться з пристойним покаянням і приєднуються так, що нерідко, (замість: іноді) приймаються навіть в ту ж ступінь” . Феодора Вальсамона: ” ті хто влаштовує незаконні зборища знову з’єднуються з церквою, якщо каються гідним чином, так що нерідко приймаються і в колишні ступені» . Аристина : ” Такі, якщо покаються і виправляться пристойним покаянням і зверненням, з’єднаються знову з церквою, як єдине тіло ” . Потім йдеться про 8 канон 1-го Вселенського собору в якому говориться, що тільки з письмовим сповіданням можуть бути прийняті розкольники і згадуються випадки Новаціан й іконоборців.

Тут яскраво виражено незнання російськими укладачами цієї статті канонічного права і церковної історії. Різні речі “парасинагога”, про яку говорить Василій Великий в 1-му каноні й розкол. Так два цих терміни мають схожість в своєму змісті, але й досить відмінностей. Парасинагога створюється, коли архієреї, ієреї і т. д. збирають собор без дозволу канонічної Церкви і як змовники відлучають і засуджують правлячу Церкву і її решення. Тому Василій Великий і вимагає демонстрації покаяння письмово або усно для тих, кого колись відлучила канонічна Церква, і про це говорять вищезгадані візантійські каноністи.

Розкол відбувається тоді, коли один або багато єпископів скидають і створюють нову церковну структуру і таким чином віділяються від канонічної Церкви, але у всякому разі її таки не відлучають. Що стосується прийняття Новаціан чи інакше Катарів Зонара пише: ” цей канон визначає, ісповідувати письмово, що вони зберігають догмати кафолическої Церкви і їх необхідно в Христа зодягнути, прийняти і влаштувати їх за часами ” .

Каноніст тлумачачи цей канон згадує що вони повинні письмово сповідати віру і догмати до кафоличної Церкви, а не давати їм покаяння за те, що опинилися в схизмі. Питання Новаціан було не стільки юрисдикційне, як у випадку Церкви України, а догматичним. Те ж саме стосується й іконоборців. Церква вимагала письмового або усного покаяння , тому що іконоборство вважається Церквою як єресь, так що іконоборці були єретики і тому потрібно було сповідування віри.

Право апеляції до Константинопольського патріарха

У тій же частині статті де йдеться про застосування церковної ікономії СБК стверджує, що зняття покарання скинення проводиться тільки тієї церковною владою, якою воно накладено і згадуються канони такі як 5-й І вселенського Собору, 32-й апостольський і 6-й Антіохійського Собору. Таким чином (російські богослови – ред.), намагаються показати, що Вселенський Патріархат не має права апеляції, стверджуючи, що раз Церква Москви скинула українських архієреїв, Церква Нового Риму не має права зняти скинення тому тільки та ж Церква або Вселенський Собор можуть зняти скинення. Звичайно це аргументи, які ми представили вище абсолютно не обгрунтовані й перебувають поза історичною дійсністю.

По-перше право апеляції, але і привілеї Папи Вселенський Патріарх отримав на 2-му Вселенському Соборі в 381 (див .3-й канон). Зонара тлумачачи 3-й канон говорить, що: ” 150 боголюбивих єпископів рівні переваги надали найсвятішому трону Нового Риму ” . Таким чином, вже в 343 було затверджене право апеляції Римського єпископа Сардикійським Собором (6-й канон).

Це було закріплено 36 каноном Трулльского Вселенського Собору: «визначаємо, щоб трон Константинополя мав рівні переваги з престолом Старого Риму і в церковних [питаннях], те ж саме ми бачимо і в 28-му каноні 4 Вс. Собору. Оскільки в 3-му каноні 2 Вселенського собору була деяка неясність 4 Вселенський собор видав 9 і 17 канон, де ясно підкреслено, що клірик будь якої помісної Церкви може прибігти з апеляцією до Вселенського Трону.

Візантійський каноніст Феодор Вальсамон тлумачачи 12-й канон Антиохійського Собору пише: “Всякому кого засудили і хто вважає себе несправедливо засудженим дана допомога відкликання (апеляції) … Другий і четвертий вселенські собори дали патріарху константинопольському переваги Папи, і визначили, щоб він у всьому був вшанований подібно Папі; то вирок його в разі потреби не повинен підлягати апеляції, як і імператорський вирок не обговорюється знову. Тому, як здається, і синодські укази випускаються з тими ж перевагами як і імператорські укази. А якщо це так, то зовсім втрачають силу й інші доводи. Бо чи з посвячених кого буде судити патріарх, або з мирян, або мирянина з посвяченим, за імператорським велінню, або за власним правом, з іншими членом суду, або один, у всякому разі він буде вище всякого нового обговорення; а той хто наважився подати звернення імператору про перегляд патріаршого вироку, буде винен у порушенні цього правила. Бо якщо не дозволяється обтяжувати імператора проханням про перегляд вироку будь-якого митрополита, тим більше не повинно бути дозволено, щоб патріарший судовий розгляд був переносимий до імператора “[7] .

Отже, ми переконуємося, що рішення Вселенського Патріарха не підлягає апеляції і розгляду ніякою помісною Церквою. Згідно зі священними канонами позбавлений влади клірик може бути відновлений а) тією Церквою, яка його скинула б) Вселенським Собором г) Вселенським троном Нового Риму. У разі відновленні українських архієреїв Вселенським Патріархатом були відновлені його клірики, так як ми з’ясували вище Київська Митрополія ніколи не передавалася Церкві Москви.

У третій частині під назвою «відсутність» законності в Православної Церкви України укладачі стверджують, що оскільки в Автокефальну Церкву України не увійшло більшість православних України це означає, що вона не законна. Православна Церква ніколи не вважала і не рахує кількості пастви, тому, що істина не у більшості чисел.

Як ми знаємо на історичному об’єднавчому соборі , який відбувся у Святій Софії Київської 15 грудня 2018 р. від Церкви Москви було тільки два архієрея. Решта десять – які погодилися брати участь, не змогли цього зробити, так як відомі московські методи їм перешкодили. У продовженні стаття називає Православну Церкву України «національною Церквою», але на жаль навмисне забуває початок єресі етнофілетизму було покладено Москвою. Саме Московія по націоналістичним і політичним причинам відкололася від канонічного тіла Церкви, русифікуючи московську митрополію.

РПЦ ігнорує рішення Вселенських соборів

У четвертій частині під назвою «спотворення ролі першого єпископа в православній Церкві» представлено безліч антицерковних навчань, які, як здається, сповідує московська Церква, аж до ігнорування рішень Вселенських Соборів. Головне питання, яке ставить СБК (російська богословська комісія, – ред.) торкається церковної компетенції і відповідальності Першого Єпископа Православної Церкви тобто Вселенського Патріарха.

Як ми знаємо в 1-му тисячолітті центральну роль в житті Церкви займав Вселенський Собор, який вирішував всі церковні питання. Ці собори збиралися за ініціативою Візантійських імператорів на них головували Східні Патріархи з представниками Римської Церкви. Після розпаду Пендархії керівна роль перейшла до Собору Ендимуса[8] і пізніше до патріаршого Собору Вселенського Патріархату. Другий по суті був продовженням і розвитком першого. Таким чином, оскільки в другому тисячолітті Церква Риму не була в євхаристійному спілкуванні з Східними Патріархами, в Православної Церкви більш не було двох рівних переваг Старого і Нового Риму, але тільки Патріарх Константинопольський, як глава і матір всіх помісних Православних Церков. Церква Нового Риму стала Церквою, Першою по відповідальності за збереження єдності Церкви. Всі великі Собори відбувалися завжди в Константинополі і збиралися Вселенським Патріархом, який завжди головував.

Синодальний лист Патріарха Нового Риму Гавриїла 3-го до Олександрійського [патріарха] Герасима, присвячений конкретному питанню говорить, зокрема, про особливу роль Церкви Константинополя: ” тоді потрібно знову слідувати здійсненому Вселенським престолом, який серед інших переваг має і право управляти і регулювати по всій землі повноту християн в правих церковних догматах і накази і в церковних правилах і переданнях“. Більш того, Патріарший Собор, який уподібнився інституту Вселенського Собору в 2-му тисячолітті міг скидати навіть й інших патріархів, архієпископів, митрополитів і єпископів. Наприклад, після запрошення Російського імператора Собор який зібрався в Москві під головуванням Вселенського Патріарха, якому брали участь й інші три патріархи і вони скинули московського патріарха Никона. Якщо подивимося діяння, то переконаємось, що Свята Тетрархія судила й імператора і московського патріарха Никона.

Виняткові переваги Вселенського Патріарха затверджені Вселенськими Соборами і вони вище, ніж у предстоятелів, не тільки по першості честі, а й по першості привілеїв. Це підтверджується і тим, що коли Москву відвідав Антіохійський Патріарх і цивільні влади просили у нього піднесення Москви до патріархату, але він це питання перенаправив до Вселенського трону як до уповноваженої інстанції. У хрисовулі-томосі про піднесення митрополії Москви до патріархату виражена роль Церкви Нового Риму: “сповідуємо і здійснюємо в царстві граді Москві встановлення і визначення пана Іова Патріарха, щоб і в майбутньому шанувався й іменувався з нами Патріархами і мав чин в молитвах після єрусалимського, і щоб як свою голову і початок мав він апостольський престол Костянтина Граду як й інші патріархи[9]”.

Вартий уваги і важливий факт – це лист з питаннями Церкви Москви 1663-го року патріаршому синоду Константинополя, де російські поставили деякі церковні питання і просили відповіді чотирьох Патріархів. Одне з питань стосувалося ролі Вселенського Патріархату в Православній Церкві і теми апеляції : ” Чи належить Константинопольському трону всякий суд інших Церков і отримує від нього всяке церковне питання закінчення “[10] ?

Собор Патріархів відповів: «ця перевага у Римського Папи була до розділення Церкви від гордості і вільного зла, але коли він уже відділився (від Церкви – ред.) питання Церков до Константинопольського трону відсилаються і він рішення приймає, як той що має ті ж переваги що і Старий Рим, бо сказав 4 й Сардикійський канон, а якщо якийсь єпископ під судом єпископів в сусідстві знаходяться, позбавлений буде від сану, і скаже, що він покладає на себе обов’язок виправдання: то не раніше поставляти другого на його місце, бо це перевага переходить на Вселенський Трон»[11] . Більш того Патріарший Синод Константинополя, який фактично виконував [функції] Вселенського Собору в 2-му тисячолітті міг скидати навіть патріархів, архієпископів, митрополитів і єпископів.

Потрібно наголосити той неприйнятний факт, в якому ми упевняємося, що Православна Церква в Москві не приймає повністю рішень Вселенських і Помісних Соборів. Якщо будемо вивчати уважно [московський] церковний лексикон, то побачимо , що з нього зовсім зник канонічний титул Константинопольського і замість того щоб його поминати як «Вселенського Патріарха» згадує його просто як “Патріарха Константинопольського” . Раніше ситуація була іншою, наприклад, якщо ми побачимо лист Московського [патріарха] Адріана до Вселенського Патріарха де йдеться : “Всесвятішому і всеблаженному пану і Владиці брату і слуга-товариш нашої мірності пану Каллініку Архієпископу Константинополя Нового Риму і Вселенському Патріарху, цілування і вітання віддаємо” .

У висновку приходимо до висновку, що можемо сказати, що Церква Москви не в повному обсязі, а вибірково, приймає рішення Святих і Вселенських Соборів, що веде її до відпадання від Православ’я.


Примітки

[1] http://www.patriarchia.ru/gr/db/text/5510107.html

[2] « Ὁ ἐν ἁγίῳ Πνεύματι ἀγαπητός καί περιπόθητος ἀδελφός καί συλλειτουργός τῆς ἡμῶν μετριότητος (πατριάρχης Μόσχας) ἔχῃ ἐπ ‘ἀδείας χειροτονεῖν Κιέβου Μητροπολίτην κατά την ἐκκλησιαστικήν διατύπωσιν, … ἑνός μόνου φυλαττομένου, δηλαδή ἡνίκα ὁ Μητροπολίτης Κιέβου ἱερουργῶν εἴη τήν ἀναίμακτον θείαν μυσταγωγίαν ἐν τῇ παροικίᾳ ταύτῃ, μνημονεύοι ἐν πρώτοις τοῦ σεβασμίου ὀνόματος τοῦ Παναγιωτάτου Οἰκουμενικοῦ Πατριάρχου , ὡς ὄντος πηγή καί ἀρχή, ὑπερκειμένου πάντων τῶν πανταχοῦ παροικιῶν τε καί ἐπαρχιῶν, ἔπειτα τοῦ Πατριάρ χου Μοσκοβίας (ως παρόντος στην Θεία Λειτουργία) ».

[3] « Οικουμενικός Θρόνος και η Εκκλησία της Ουκρανίας – Τα Κείμενα Ομιλούν », σελ. 10.

[4] « καὶ διδόντως οἰκονομικῶς ἐκείνῳ τὴν τοιαύτην ἄδειαν » .

[5] τοὺς δὲ ἐν ταῖς παρασυναγωγαῖς , μετανοίᾳ ἀξιολόγῳ καὶ ἐπιστροφῇ βελτιωθέντας , συνάπτεσθαι πάλιν τῇ Ἐκκλησίᾳ … ὥστε πολλάκις καὶ τοὺς ἐν βαθμῷ συναπελθόντας τοῖς ἀνυποτάκτοις , ἐπειδὰν μεταμεληθῶσιν , εἰς τὴν αὐτὴν παραδέχεσθαι τάξιν .

[6] τοὺς δὲ παρασυνάγοντας , συνάπτεθαι πάλιν τῇ ἐκκλησίᾳ , ἐπιστρέφοντας ἐν μετανοίᾳ ἀξιολόγῳ ˙ καὶ τοσοῦτον συνάπτεσθαι τῇ ἐκκλησίᾳ , ὤστε καὶ εἰς τὸν αὐτὸν πολλάκις , ἀντὶ τοῦ , ἔστιν ὅτε , παραδέχεσθαι αὐτοὺς βαθμὸν .

[7] « παντὶ καταδικαζωμένῳ καὶ ἀδικεῖσθαι οἰομένῳ , ἡ τῆς ἑκκλήτου ἐδόθη βοήθεια …. ἡ δὲ δευτέρα οἰκουμενικὴ σύνοδος καὶ ἡ δ ‘ δεδώκασι τῷ πατριάρχῃ Κωνσταντινουπόλεως τἀ προνόμια τοῦ πάπα , καἰ ὥρισαν κατἐκεῖνον ἐπὶ πᾶσι τιμᾶσθαι ἐξ ἀνάγκης ἐκκλήτῳ οὐχ ὑποπέσει ἡ τούτου ἀπόφασις , ὥσπερ οὐδὲ ἡ βασιλικὴ ἀπόφασις ἀνακρίνεται , διὰ γὰρ τοῦτο , ὡς ἔνοικε , καὶ τὰ συνοδικὰ σημειώματα κατὰ τὰ προνόμια τῶν βασιλικῶν σημειωμάτων ἀπολύονται . Τούτο δὲ οὔτως ἔχοντος, πάντως ἀπρακτοῦσι καἰ τὰ λοιπὰ δικαιολογήματα. Κἄν γὰρ ἱερατικούς τινας δικάση ὁ πατριάρχης, κἄν λαϊκοὺς, κἄν λαϊκὸν μετὰ ἱερωμένου, κἄν διὰ βασιλικῆς προστάξεως, κἄν οἰκείῳ δικαίῳ, κἄν μετὰ συνδικαστοῦ, κἄν μόνος, πάσης ἀνακρίσεως ἔσται ἐπέκεινα καὶ τολμήσας ἐκκαλέσασθαι εἰς βασιλέα χάριν τοῦ ἀνακαινισθῆναι τὴν πατριαρχικὴν ἀπόφασιν , ὑπόδικος ἔσται τῷ παρόντι κανόνι. Εἰ γὰρ οὐκ ἐφεῖται βασιλέα ὀχλεῖν χάριν τοῦ άνακριθῆναι τὴν τοῦ δεῖνος μητροπολίτου ἀπόφασιν , πολλῷ πλέον οὐκ ἐκχωρηθήσεται πατριαρχικήν διάγνωσιν παρά βασιλεῖ γίνεσυαι εἰσαγώγιμον » .

[8] Собору архієреїв, що перебувають в Константинополі.

[9] « ὁμολογοῦμεν καὶ τελοῦμεν ἐν τῇ βασιλευούσῃ πόλει Μόσχᾳ τὴν ἐγκαθίδρυσιν καὶ τὸν διορισμὸν τοῦ κυρίου Ἰώβ Πατριάρχου , ἵνα καὶ εἰς τὸ μέλλον τιμᾶται καὶ ὀνομάζηται μεθ ‘ ἡμῶν τῶν Πατριαρχῶν καὶ ἔχῃ τὴν τάξιν εἰς τὰς εὐχὰς μετὰ τὸν τῶν εροσολύμων, καὶ ἵνα ὡς κεφαλὴν καὶ ἀρχὴν ἔχῃ αὐτὸς τὸν Ἀποστολικὸν Θρόνον τῆς τοῦ Κωνσταντίνου πόλεως ὡς καὶ οἱ ἄλλοι Πατριάρχαι .

[10] « Εἰ τῷ Κωνσταντινουπόλει Θρόνῳ ἐφεῖται πᾶσα κρίσις ἄλλων Ἐκκλησιῶν καὶ παραὐτοῦ λαμβάνει ἐκάστη ὑπόθεσις ἐκκλησιαστική πέρας .

[11] Повний текст цього канону в слов’янському перекладі: Якщо якийсь єпископ, судом єпископів в сусідстві знаходяться, позбавлений буде від сану, і скаже, що він покладає на себе обов’язок виправдання: то не раніше поставляти другого на його місце, хіба коли єпископ Римський, довідається про справу, вимовить своє визначення по ньмоу.

[12] Ὡς εὐπειθὴς υἱὸς τῆς περιποθήτου ἡμῶν Μητρός, Ὀρθοδόξου, Καθολικῆς Ἐκκλησίας, διατηρῶν πάντοτε τὴν εὐλάβειαν πρὸς τὴν Ὑμετέραν Παναγιότητα, ὡς πρῶτον αὐτῆς τῆς Ὀρθοδόξου Καθολικῆς Ἐκκλησίας Ἀρχιποίμενα, καὶ κατὰ πνεῦμα Ἡμῶν Πατέρα…

… Ἀμελήσωμεν τὴν διόρθωσιν τῆς τε Ἐκκλησιαστικῆς Διοικήσεως καὶ τοῦ Ἱερατείου, καὶ ἵνα μὴ εὑρεθῶμεν ἀναπολόγητοι, ὅτε ὁ ἀπροσωπόληπτος Κριτὴς μέλλει ζητεῖν παρ’ Ἡμῶν λόγον περὶ τῆς τοσαύτης παρ’ Αὐτοῦ ἐγχειρισθείσης Ἡμῖν ἐπιστασίας. Ὅθεν κατὰ τὸ παράδειγμα τῶν πρώτων ἐν τε τῇ Παλαιᾷ καὶ ἐν τῇ Νέᾳ Διαθήκῃ εὐσεβῶν Βασιλέων, ἀναλαβόντες φροντίδα καὶ ζῆλον ἕνεκα τῆς τε Ἐκκλησιαστικῆς διορθώσεως καὶ τοῦ Ἱερατείου, καὶ μὴ ἔχοντες εἰς τοῦτο ἀρμοδιώτερον μέσον, παρὰ τὴν Συνοδικὴν Διοίκησιν, διὰ τοῦτο μετὰ πολλὴν ὀρθὴν κρίσιν καὶ βουλὴν μετά τε τοῦ Ἱερατείου καὶ τοῦ τῶν λαϊκῶν τάγματος τοῦ Ἡμετέρου Βασιλείου, ἐνεκρίναμεν συστῆσαι Πνευματικὴν Σύνοδον, ἰσοδυναμοῦσαν τοῖς Πατριάρχαις, ὅ ἐστι, μίαν ἀνωτάτην πνευματικὴν Διοικητικὴν Ὁμήγυριν, πρὸς Κυβέρνησιν τῆς Ῥωσσικῆς Ἐκκλησίας τοῦ Ἡμετέρου Βασιλείου Κράτους, ἀπὸ ἄξια ἱερωμένα ὑποκείμενα Ἀρχιερέων τε καὶ Κοινοβιαρχῶν, ἀποχρῶντα τὸν ἀριθμόν, καὶ διετάξαμεν Ἡμετέρῳ θεσπίσματι πᾶσι τοῖς ὑπηκόοις Ἡμῶν, κληρικοῖς τε καὶ λαϊκοῖς λογίζεσθαι ταύτην σεβασμίαν καὶ ἱκανὴν Διοίκησιν, καὶ ὑπείκειν αὐτῇ τῇ Συνόδῳ ἐν πᾶσι τοῖς Ἐκκλησιαστικοῖς πράγμασι, καθὼς ὑπετάσσοντο τοῖς πρότερον Πατριάρχαις πάσης Ῥωσσίας. Ταύτῃ τε τῇ Ἱερᾷ καὶ Ἁγιωτάτῃ Συνόδῳ διωρίσαμεν, διὰ τῆς γενομένης διατάξεως, ὅπως διοικῶσι τὴν Ἁγίαν Ἐκκλησίαν…

Ἐπειδὴ δὲ Ἡμεῖς πανευμενῶς προσετάξαμεν ταύτῃ τῇ Ἁγιωτάτῃ Πνευματικῇ Συνόδῳ ἔχειν μετὰ τῆς Ὑμετέρας Παναγιότητος ἀναφορὰν καὶ ἀλληλογραφίαν ἐν πάσαις ταῖς Ἐκκλησιαστικαῖς ὑποθέσεσιν, ἀξιοῦμεν καὶ τὴν Ὑμετέραν Παναγιότητα, ὅπως εὐδοκήσαντες διατηρῆτε μετὰ τῆς Συνόδου ταύτης ἀλληλογραφίαν καὶ ἀναφορὰν περὶ τὰς πνευματικὰς ὑποθέσεις…


Додаток 1

Переписка російського імператора Петра 1-го зі Вселенським Патріархом Єремією про скасування патріаршого статусу Церкви Москви.

Лист російського імператора від 30.09.1721

Всесвятішому мудрейшему найвченішому Вселенському Патріарху Нового Риму у Христі Нашому Батькові, належну честь приносимо[12].

“Як благопослушливий син багатобажаної нашої Матері Православної Вселенської Церкви, зберігаючи повсякчасне благоговіння до Вашої Всесвятості як Першому Архіпастирю цієї Православної Вселенської Церкви і духовному нашому батькові … Тому … після багатьох правильних суджень і після ради з ієрархією і мирським чином нашого царства, розсудили скласти духовний Синод рівносильний патріархам … для управління Російською церквою… Переконані, що і Ваша Всесвятість, як перший Архієрей Православної кафолической Східної Церкви, наш цей Указ і складений Духовний Синод благословите і вважаєте правильним, про це сповістіть інших Блаженнійших Патріархів… Олександрії, Антіохії і Єрусалим. Так як ми всеблагослклонно цьому найсвятішому духовному Синоду повеліли говорити і писати про всяке церковне питання, просимо і Вашу Всесвятість, щоб ви прихильно зберігали взаємне листування і повідомлення про духовні питання, які сприяють користі Церковної, як і раніше це дотримувалося з патріархами всієї Росії. Цей Святійший Синод заснували, вищезгаданим указом, для управління Церквою. Так як ми цілком повеліли мати Синоду з вашою Всесвятістю спілкування і листування про всіх церковних питаннях, сподіваємося і ваша Всесвятість з усяким благоволоеннням будете зберігати з Синодом відносини і листування з духовних питань “.

Відповідь від Вселенського Патріарха Єремії московському імператору Петру І- 23.09.1723

Встановленому у російському святому і великому царстві бути і називатися у Христі братом[13] [2] святим і Священним Синодом усіма благочестивими і православними християнами … і має дозвіл здійснювати і чинити те, що і чотири апостольські найсвятіші Патріарші трони.

Додаток 2

Лист Єрусалимського Патріарха Досифея до московського патріарха про неканонічні дії в Україні

Може бути ви хочете, щоб в Єрусалимі став ваш єпископ і мив ваші ноги … Може мале діло, що митрополія просунулася до Патріархату і вибираєтесь Синодом і вважаєтесь усіма Патріархом? Але забажали і чужі єпархії! Було б задовільно вам перебувати представником Патріарха Константинопольського по відношенню до Київської митрополії. Говорите, що була потреба в тому щоб вам висвячувати київського митрополита, ми ж думаємо, що не було потреби, але пристрасть до придбання. Без потреби навіщо пересувати межі отців? Хто може це пробачити? Вчинивши це без усякої потреби, але тільки для задоволення вашого славолюбства, замість добра заподіяли зло і самим собі й Церкві. Перше тому, що пошкодили свою честь, по-друге тому що це приниження і сум’яття для Східної Церкви і порушення миру християн тієї митрополії. Так як християни, піддані Польщі можуть обрати іншого митрополита.

Додаток 3

Грамота хіротонії митрополита Василя Боднарчука

Додаток 4

Свідоцтво прийняття Вікентія Чекаліна в Римокатолицьку Церкву з сущому ієрархічному сані

БІБЛІОГРАФІЯ

  • Βαβούσκος Α., Λιάντας Γ., Θεσμοί του αυτοκεφάλου και του αυτονόμου καθεστώτος στην Ορθόδοξη Εκκλησία , εκδ. Μέθεξις, Θεσσαλονίκη 2014.
  • Δελικάνη Κ., Πατριαρχικά Έγγραφα Β ‘ , εκ του Πατριαρχικού Τυπογραφείου, εν Πόλει 1904.
  • Δελικάνη Κ., Πατριαρχικά Έγγραφα Γ ‘ , εκ του Πατριαρχικού Τυπογραφείου, εν Πόλει 1905.
  • Ράλλη Γ.Α., και Ποτλή Μ., Σύνταγμα Θείων και Ιερών Κανόνων , τ όμος Β ‘ , εκδ. Χαρτοφύλακος, Αθηνήσιν 1852.
  • Ράλλη Γ.Α., Ποτλή Μ., Σύνταγμα Θείων και Ιερών Κανόνων , τόμος Γ , εκ της Τυπογραφίας Γ. Χαρτοφύλακος, Αθήνισιν 1853.
  • Οικουμενικός Θρόνος και η Εκκλησία της Ουκρανία – Τα Κείμενα Ομιλούν, 2018.

Διαδικτυακές Πηγές:

https : // drevo – info . ru / articles /1639. html . https://slovar.cc/rel/drevo/2307377.html .

https: // www . ec – patr . org / docdisplay . php ? lang = gr & id = 2566 tla = gr .

https://orthodoxia.info/news/ ιστορικη – επιστολη – όταν – ο – ιεροσολύμων / .

https://panorthodoxsynod.blogpost.com/2020/03/blog-post_86.html .

https://panorthodoxsynod.blogpost.com/2020/03/blob-post_58/html .

http://www.patriarchia.ru/gr/db/text/5510107.html

Переклад із грецької на російську – Александрос Роміопулос. Переклад українською – Духовний Фронт України.

✎ КОМЕНТАРИ • COMMENTS ✎

ПОСЛЕДНИ ПУБЛИКАЦИИ